Аудиокнига Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього – Світлана Алексієвич

Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього


Автор: Світлана Алексієвич
Жанр: Современная проза
Серия:
Время звучания: 11:31:23
Формат: mp3

Описание аудиокниги “Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього”:

Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами «маленьких людей» про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави. Роман створено на основі розлогих інтерв’ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами «зони», посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.

Отзывы об аудиокниге :

Оцінка Anutavn: 4.6
Без оцінки залишила, не можу оцінити. Важко. Я дивилася серіал Чорнобиль і мені здавалося, що я була підготовлена. Я читала статті на цю тему і мені здавалося, що нічого нового я вже не дізнаюся.
Мені здавалося, що я отже досить знаю про те, що трапилося, читати буде не так страшно.
Не тут то було…. Чесно кажучи я не можу з точністю сказати, що найбільше мене дивувало і жахало. Тут все і наш режим, який приховував від людей, обманював. Тут і дикість людей, коли з військових точок бігли переховуватися в Чорнобиль, бо там спокійніше. Тут і невігластво людей, які не хотіли розуміти і дотримуватися правил поведінки в таких ситуаціях. Хоча не сильно то їм хтось і пояснював ці правила. Дивувалися, дивувалися і все.
Страшно, коли люди народжуються інвалідами, а їх батькам кажуть що Чорнобиль тут ні до чого і дорікають тим що вони хочуть всього лише чорнобильських пільг відхопити. Страшно коли читаєш що роботи ламалися від радіації, а рятувальники бігали в звичайному одязі і без протигазів. Страшно читати про тих хто приходив в залишені квартири тягнув від туди речі і перепродував в місті на барахолці. Страшно читати анекдоти про Чорнобиль, над якими самі ж чорнобильські і сміялися….
Багатьом в книзі не вистачає фактів, ну конкретних документальних фактів. А навіщо вони? Ну ось що змінитися від цього? Тут вам свідки розповідають як їх життя склалося на уламках і в попелі. Які факти ще потрібні? Але ж багато хто досі мовчать.
Дикість і жорстокість. Хто то гниє в могилі, а хто то наживається на цьому. Чи про людей ця книга? Про нас з вами вона. А від цього ще болючіше …
Механізм зла буде працювати і при Апокаліпсисі. Я це зрозумів. Також будуть пліткувати, запобігати перед начальством, рятувати свій телевізор і каракулеву шубу. І перед кінцем світу людина залишиться той же, який він зараз. Завше.
В екстремальній ситуації людина по суті зовсім не та людина, про яку пишуть книги. Такої людини, який він в книгах, я не знайшов, він мені не зустрівся. Все навпаки. Людина – не герой. Всі ми-продавці апокаліпсису.

Оцінка Axinella: 5
Пронизливо. Боляче. Особисто.
У 1986 році на території Радянського Союзу сталася страшна катастрофа, що змінила життя тисячі людей. “Чорнобильська молитва” – це розповіді людей, яких ця біда торкнулася. Кожна історія Індивідуальна. Трагічний. Пронизливий. Особистий.
У цій книзі ви не знайдете розбору причин події, плану евакуації та ліквідації наслідків. У цій книзі трагічні історії про кохання, про хворобу, про боротьбу. Ці історії немов голоси в хорі. Вони зливаються в одну молитву. В Чорнобильську молитву. Не плакати – неможливо. Залишитися байдужим-неможливо. Не прочитати ще раз-неможливо.

Оцінка CatMouse: 5
На виставці дитячих малюнків: ходить по чорному весняному полю лелека… і підпис:»Лелеці ніхто нічого не сказав”.
Одним літнім вечором ми з чоловіком, як і абсолютна більшість глядачів, сіли навпроти екрану з першою серією нового серіалу “Чорнобиль” від HBO. Подивилися першу серію в абсолютному мовчанні, а коли пішли титри, чоловік сказав: “Так, це сильно. Дуже сильно, хороший серіал. Але дуже страшно. Вибач, мені вже зараз погано, я не зможу це дивитися”. Я зрозуміла це як”я боюся про це дізнатися”. І ще зрозуміла, що я теж боюся. Та ще й з візуального ряду, з гри акторів, дуже, судячи з усього, натуральної. І вирішила спочатку підготуватися, почитати, а потім вже подивитися – раз дивитися доведеться на самоті. А що може бути краще, ніж прості розповіді очевидців? Тим більше з Алексієвич я вже знайома, “У війни не жіноче обличчя” кілька років тому читала. І плакала.
Виявилося, що ті сльози ні в яке порівняння з цими не йдуть. Там війна, вороги, є з ким боротися, кого звинувачувати. Точно знаєш, які дії здійснювати, звідки загроза. А тут-стихійне лихо, на вигляд таке мирне, нестрашне. Ніякої тривоги, так, вивезли на три дні на пікнік з наметом. Проїжджають повз військові, але нічого не говорять, Та хіба мало по яких справах їдуть. А потім дивишся-світиться в темряві шматок ковдри, захопленого з дому. У сусідки народжується понівечена дитина. Від тебе і твоєї сім’ї шарахаються люди в тих місцях, куди ви подалися шукати підтримки і притулку.
Історія жахливої трагедії в маленьких уривчастих оповіданнях, спогадах, десь з п’ятого на десяте, десь єдиним потоком ще не застарілого гніву-монологи, скарги, плач. Хроніка жахливого злочину, що залишився безкарним. Так до кінця і нез’ясована кількість покалічених доль. І немов це ти входиш в ці селища, де в уже зараженій воді калюж, по вуха в радіоактивній землі грають напівголі малюки, а сказати нічого не можеш – не належить, наказ, час вийшов.
Злочин, воно, звичайно, злочин. Але як же мене підкидало від цієї дурості, просто дрімучості людей. Взяти хоч першу історію, не про древніх бабок на завалинці, а про молоду вагітну дружину пожежника. Брехати головлікарю, приховувати вагітність, оселитися в заражених наскрізь стінах, ближче до вмираючого чоловіка. Любов любов’ю, а дитини-то за що? І адже попереджали лікарі. Одна справа, якщо через незнання, як ті туристи, що загоряють під радіоактивною хмарою, як ті батьки, що відправили діточок до бабусь на літо, як ветерани, що вийшли на парад. Але коли тобі в голос кричать ” окстись!”…
У книги немає структури, немає переходів, немає хронології. Але це дуже сильно. І страшно. І затягує, і чіпає, і оголюється правда, нехай не вся. Але хоч скільки-то, щоб зрозуміти, відчути, пережити. Будете читати-краще прочитайте, поки у вас ще немає власних дітей, інакше зовсім нестерпно.

Оцінка yapavlova75: 5
Чорнобиль: чорна бувальщина в монологах очевидців
Відкрити “Чорнобильську молитву «Світлани Алексієвич мене змусив гучний серіал НВО»Чорнобиль”. Серіал не дивилася, але знала, що сценарій для нього писався по її книзі.
Що сказати? Книга складна, жива і незвичайна. Незвичайна сама подача матеріалу – це монологи ліквідаторів, дружин, дітей, жителів евакуйованих сіл, членів громадських організацій та інших очевидців.
Я уявляла, як журналіст приходить до звичайної людини, просить розповісти. І як звичайна людина починає говорити. Він згадує своє щасливе життя, як в один момент став прокаженим. Згадує дітей: ненароджених, мертвонароджених, інвалідів. Дітей, які не сміються, яких цураються однолітки.
Уявіть, як ви приїжджаєте до рідної сестри із зони відчуження, а вона вас на поріг не пускає. Як група дітей, в якій є і Ваші, заходить в буфет на залізничному вокзалі, а після них працівники хлорують склянки, тарілки і дезінфікують приміщення. Діти чують, як шепочуться за їхніми спинами дорослі.
Кожен монолог-це особиста трагедія і біль конкретної людини. Причому, розказана історія в таких деталях і подробицях, від яких хочеться навіть не плакати – вити. Так просто написано про складне. Головне-без нудних термінів, звинувачень і пошуку винних.
Я позначаю зачепили фрази, коли читаю книги. “Чорнобильську молитву” можна всю розібрати на цитати. Одну наведу:
“… До нас залітали газетні репортери. Знімати. Сюжети надумані. Знімають вікно залишеного будинку, кладуть перед ним скрипку…і називають-Чорнобильська симфонія.
А там нічого не треба було придумувати. Хотілося залишити в пам’яті все: роздавлений трактором глобус в шкільному дворі, почорніле випрану білизну, яке висить вже кілька років на балконі, постарілі від дощу ляльки…
Занедбані братські могили … Трава на них в зростання з гіпсовими солдатами, а на гіпсових автоматах-пташині гнізда. Двері будинку вибиті, вже його обнишпорили мародери, а фіранки на вікнах задернуті. Люди пішли, залишилися жити їх фотографії в хатах. Ніби їх душі”»
Коли дочитала, довго приходила до тями. Того ж дня дізналася з новин, що в Казахстані викинувся з вікна чоловік – ліквідатор аварії на ЧАЕС. Він їхав у відрядження здоровим, а повернувся хворим. Мав отримати квартиру по пільговій черзі, але не отримав. Дочка покійного сказала, що незадовго до стрибка батько дивився серіал «Чорнобиль». Плакати. Згадувати.
Я чомусь подумала, що історія ліквідатора могла б увійти в «Чорнобильську молитву». Ще одна жертва “мирного атома”.
Чорнобиль. Чорна бувальщина.

Оцінка sunrise: 0
без зайвих слів-це було потужно. Цей твір не тільки про Чорнобильську трагедію-вона про людей, про їхні долі, про світосприйняття після таких подій, про смерть.. і про життя. Я не беруся оцінювати, тому що тут не про те, як книга написана, а про що. Оцінювати чужі думки, страждання, думки не маю права. Та й якби могла, то нічого не змінилося б, тому що повністю збігаються з тим, що було написано і сказано.

Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/book/1000281141-chernobylskaya-molitva-hronika-buduschego-svetlana-aleksievich

Где найти аудиокнигу “Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього”

hitfile.net

Как получить аудиокнигу?

подписаться в телеграмподписаться на ютуб

регистрация для зрячих

Подписаться на комментарии

Добавить комментарий